Крутою кам'янистою доргою йшов чоловік. Дорога була довгою, тож чоловік був геть виснаженим і втомленим. Поруч із ним ледве переставляючи збиті лапи і висолопивши язик, йшов собака. 

  Аж раптом перед ними з'явився оазис! За красивими воротами мандрівники побачили прекрасний парк, покриту зеленню галявину, величезне дерево, під тінню якого можна було відпочити і - основне! - струмок із чистою прохолодною водою!

   Але перед воротами стояв вартовий. Підійшовши до нього, чоловік злякано запитав:

   - Що це за місце? Де ми?

   - Це рай. Ти вже закінчив своє земне життя, тому можеш увійти і відпочити по-справжньому.

   - А там є вода?

  - Скільки завгодно: гірські струмки, чисті фонтани, прохолодні басейни...

  - А їжа?

  - Усе, що захочеш.Будь ласка!

  - Чоловік, не вірячи своєму щастю, підійшов до воріт та свиснув, гукаючи до себе собаку. Але тут же йому перегородив дорогу вартовий: 

  - Шкодую, але з собаками не можна. Йому доведеться залишити тут.

  Чоловік із жалем подивився на чудеса за ворітьми і, мовчки розвернувшись, пішов далі, залишаючи за спиною надії на відпочинок та достаток.

  І знову під ногами та лапами були камінці, круті схили, підйоми, ями, перевали...

  Через деякий час дорога привела мандрівників до наступного оазису. Лише цей був на вигляд набагато більшим і красивішим за попередній. Але перед ворітьми також сидів вартовий.

  - Дайте, будь ласка, води! - попросив мандрівник

  - Заходь, у дворі є колодязь.

  - А мій собака? - обережно запитав чоловік.

  - Біля колодязя побачиш поїлку.

 - А поїсти?

 - Можу почастувати тебе вечерою.

 - А собаці?

 - Знайдеться кісточка.

  Не вірячи своєму щастю, чоловік вигукнув:

  - А що ж це за місце?

  - Це рай!

  - Як? Сторож біля іншого палацу сказав мені, що рай - там.

  - Бреше він. Там пекло.

 - Як же ви у раю це терпите?

 - До раю доходять лише ті, хто не кидають своїх друзів...