В одній місцині посеред гір стояв монастир. Якось уночі почався сильний снігопад. Стільки снігу не бачили монахи ще ніколи. Усе навколо було засипане сніговими заметами, а сніг не припинявся і засипав монастир усе більше й більше. 

   На ранок було вирішено скликати всіх монахів, щоб вирішити, що робити у такій ситуації. До загальної зали всі пробиралися, провалюючись по груди у кучугури.

  Учитель почав свою промову так: 

  - Ви всі бачили, що відбувається. Скажіть мені, що потрібно робити в цій ситуації?

  Один з учнів сказав:

  - Слід молитися про відлигу та потепління.

  Інший сказав:

  - Варто пересидіти у своїй келії, а сніг хай іде. Усе одно колись він припиниться.

  Третій учень сказав:

 - Тому, хто пізнав істину, має бути все одно - чи є сніг, чи немає...

  Зрозумівши, що інших пропозицій не буде, Учитель сказав:

 - А тепер послухайте мене.

 Учні приготувалися вислухати найбільшу мудрість. Учитель обвів їх поглядом, важко зітхнув і сказав: 

 - Лопати в руки - і вперед!