Для стимуляції навчання є кілька корисних порад:

1.  Спирайтесь на бажання дитини. Важливе не те, чого бажаємо ми самі, а те, чого хоче учень. Він не винний у своїх бажаннях. Завдання педагога — змінити напрямок його прагнень, якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.

2. Використовуйте ідентифікацію. Примушуйте своїх учнів чогось палко забажати. Головне — «щоб бажання виникли», а ви змогли б їх використати.

3. Враховуйте інтереси й нахили. Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше, з цього починайте, Намагайтесь обернути «побічні» інтереси дитини на свою користь. У важких випадках ідіть від яскравої форми до змісту, від емоцій до логіки.

4. Використовуйте наміри. Пам'ятайте: намір виникає на основі потреби. Знаходьте можливість допомогти учням у здійсненні їх намірів.         

5. Заохочуйте бажання досягти визнання. Багато дітей вчиться не тільки заради знань, а й заради престижу. Не слід нехтувати цим бажанням.

6. Шукайте чесноти, схвалюйте успіхи, давайте дитині шанси. Пам'ятайте, що завжди краще хвалити, ніж критикувати. Авансуйте найменші позитивні зрушення. Безпрограшний стимул — «Я вірю, що ти зможеш!»

7. Зробіть діяльність привабливою. Використовуйте зовнішньо привабливі й цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцевої оцінки діяльності.

8. Іноді просто говоріть «Треба!». Але цьому заклику завжди надавайте особистісної спрямованості — «Це потрібно  зробити! Ти ж вольова людина!».

9. Використовуйте ситуацію. Різні життєві ситуації, що виникли випадково, потрібно помітити й  миттєво використати як стимул.

Основною формою організації навчальної діяль­ності є урок. Для проведення уроку існують такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створен­ню мотиваційних моментів.

1. Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

2. Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього клас­ного колективу.

3. Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоюван­ня помилитися, одержати неправильну відповідь.

4. Заохочувати прагнення учнів до самостійної робо­ти, аналізувати під час уроку різні способи вико­нання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі ііроя"ви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

5. Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, само­стійність і винахідливість у способах роботи.

6. Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

7. Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, ба­жання учня шукати та знаходити різноманітні спо­соби виконання завдань.

8. Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації на­вчальної роботи, яка-забезпечить виконання до­машнього завдання.

З огляду на вищевикладене можна відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефек­тивний процес пізнання, мати в ньому особисту за­цікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без  мотивації навчальної діяльності пізнання навчальний процес  не може бути  позитивно результативним, адже мотив навчання — це спрямованість учня на різ­ні сторони навчальної діяльності.