Тема: Родина – школа любові. 

Мета: сприяти згуртованості групи, створенню комфортної, доброзичливої атмосфери; мотивувати батьків до партнерства; ознайомити з особливостями підліткового віку.

Хід заняття

1.Привітання.

Пропонується батькам по черзі привітатися таким чином: «Мене звати… Моя дитина любить…»

2.Вправа-очікування «Дерево очікувань».

Батьки на листочках пишуть, чого вони очікують від батьківських і прикріплюють до дерева.

3.Лекція «Підліток – істота нестерпна».

Підліток – істота нестерпна. Причому не тільки для інших, але й для себе самого. У психології цей вік не дар­ма називають «кризовим». Криза означає, що щось старе має піти, а нове — з'явитись. І підліток переживає труднощі цих змін, аби виконати низку надважливих для всьо­го його подальшого життя психологічних завдань:

1. Відокремитися від батьків. Стати до­рослим можна лише через виявлення влас­ної автономії. Автономний — означає здат­ний спиратися на себе, такий, що приймає власні рішення і відповідає за них.
2. Усвідомити себе і свою стать. Зрозумі­ти, хто ти є, яка ти людина. Що ти можеш у цьому житті, а чого ні. Що вийде у тебе краще, ніж в інших, а що — гірше. У чому ти унікальний і неповторний. Який ти як майбутній чоловік або жінка. Що є чолові­чого і жіночого у кожному з нас.
3. Відкрити для себе світ інших людей. Зрозуміти, які існують закони спілкуван­ня. Які правила взаємодії у дорослому світі. У чому секрети спілкування з чоловіками і жінками. Що робити з коханням і як бу­дувати стосунки.

Мені здається, що дорослі значно кра­ще розуміти б своїх «кризових» дітей, якби знали, що виконання цих важливих психо­логічних завдань неминуче супроводжують сильні почуття. Перш за все:

1. Агресія. Відділення неможливе без зло­сті. Любов — це злиття. Злість — відділення. Підліток не може виявляти любов до своїх батьків, навіть якщо любить їх. Він прирече­ний на весь спектр агресії: від тихого невдо­волення і ледь приховуваного роздратування до спалахів невмотивованого гніву і ша­лу. Він повернеться до любові, до батьків, але трохи пізніше. А поки що його завдан­ня — відділятися, і тому майже автоматична реакція на будь-яку пропозицію — протест.
2. Страх. Підліток багато чого боїться: що його не прийме колектив (адже тоді йому майже нікуди буде піти), боїться не відпові­дати критеріям своєї компанії (інакше його також відторгнуть). Боїться, що його ніхто не помічатиме, й одночасно побоюється ува­ги. Що його любов відкинуть, але не мен­ше — що її приймуть і з цим доведеться щось робити. Боїться приниження і страждає від невизнання в ньому дорослого.
3. Сором. Підліток часто соромиться сво­го тіла, до якого не встигає звикнути: так швидко воно міняється. Він соромиться про­явів своєї статі і нерідко приховує це кри­чущим цинізмом. Він так хоче бути гарним, адже це підвищує його шанси на прийняття іншою статтю, але часто (не без допомоги дорослих) бачить лише свої вади, що поси­лює його сором, муки і переживання.
4. Тривога. Безтурботне і щасливе ди­тинство скінчилося. Починається доросле життя. Як воно складеться? Що мені суди­лося? Чи впораюся я? Непевність породжує тривогу. Підліток тривожиться значно біль­ше, ніж нам, дорослим, здається. Тільки не завжди вміє розпізнавати тривогу. Вона часто виливається в роздратування чи в пов­не замикання в собі:

Дорослішання – це страх, регресія на більш ранні стадії розвитку. І в цей період знову ж таки головною є мати. Дитина хоче посидіти на колінках, хоче, щоб їй почухали спинку, погладили, але боїться про це запитати – вона ж доросла. Але це їм потрібно – не бійтеся цього робити! а інакше – вулиця, неформальні групи.

4. Рекомендації батькам.

Що допоможе батькам подолати цей кри­зовий період із мінімальними душевними втратами?

- Знання того, що криза неуникна, і ваше завдання — допомогти стати дорослим;

- розуміння того, що ваша дитина і далі любить і поважає вас, але не може виявити цього просто зараз, адже спочатку їй необ­хідно зруйнувати ваш батьківський автори­тет;

- усвідомлення того, що ваша дитина ви­росла, і ви вже не зможете її контролювати, як раніше, вирішувати за неї, час усе робити самому;

- прийняття того, що вона може здатися комусь поганою, негарною й неуспішною, але ваша підтримка і ненав'язливе співчуття можуть творити дива;

- віра в те, що криза мине.

ЯК ВИХОВУВАТИ ДИТИНУ МЕТОДОМ ПОЗИТИВНОГО ПІДКРІПЛЕННЯ?

У психіці людини (така в неї властивість) виникають умовні рефлекси. Якийсь нейтральний, на перший погляд, стимул може викликати цілком конкретні асоціації. Усмішка співрозмовника викликає у нас довіру і симпатію до нього, а стиснуті губи й примружені очі — настороженість. Звук нашого імені на вулиці викликає бажання обернутися. Людина, яка у дитинстві впала з високого дерева, починає боятися висоти. Усі ці стимули діють незалежно від нашого бажання й залишаються з нами на все життя. Ми навіть колекціонуємо стимули. Часто речі, які нас оточують: картини, посуд, фотографії — це стимули, пов’язані з приємними спогадами.

Стимулом може бути абсолютно все: звук, світло, дотик, запах. Дуже сильним стимулом є слово.

Дитина заплакала, і батьки дали їй цукерку. Що вони зробили? Виробили у неї рефлекс: заплач — і одержиш цукерку.

Виховання з підкріпленням — це зовсім не система нагород і покарань. Нагороди й покарання приходять, як правило, після того, як дію зроблено, часто набагато пізніше, наприклад, у суді. А підкріплення — «позитивне», наприклад, усмішка чи ласка, або «негативне» (ляпас чи зведені брови) відбувається саме під час поведінки, на яку треба вплинути. Підкріплення змінює поведінку тільки тоді, коли дається у правильно обраний момент.

Позитивне підкріплення — це подія (стимул), що збігається з якоюсь дією та призводить до збільшення ймовірності повторного здійснення цієї дії, тобто до вироблення умовного рефлексу. Запам’ятайте цей секрет успішного виховання і навчання.

Існують два види підкріплення: позитивне й негативне.

Позитивне підкріплення — це щось, приємне суб’єкту: їжа, ласка або похвала.

Негативне підкріплення — це те, чого суб’єкт хотів би уникнути: ляпас, зведені брови, неприємний звук.

Поведінку, яка сформувалася, завжди можна підсилити позитивним підкріпленням. Припустімо, ви хочете, щоб ваша дитина телефонувала вам (коли її пізно немає вдома). Якщо він або вона не телефонує, нічого не поробиш. Ви не можете підкріпити поведінку, якої нема, і яку ви не помічаєте. З іншого боку, якщо ви завжди радієте, коли близькі вам телефонують, то це значить, що їхня поведінка позитивно підкріплюється, ймовірність частоти їхніх дзвінків, напевне, зросте. Звичайно, якщо ви застосуєте негативне підкріплення: «Чому ти не зателефонував, чому я повинна тобі телефонувати, ти мені ніколи не телефонуєш» тощо, зауваження, які викликають роздратування, — ви створите ситуацію, при якій той, хто має телефонувати, уникає неприємностей тим, що не дзвонить. Фактично ви навчаєте його так робити.

Умовний рефлекс можна виробити на будь-що: на поведінку, на емоцію, на фізіологічну реакцію. І такі рефлекси справді виробляються. Один пацієнт із виразкою шлунка розповідав психологові: «Щоразу, коли мене кривдили у дитинстві, мама давала мені поїсти, і це діяло». У цьому випадку закріпилося виділення шлункового соку як реакція на образу. Взагалі, підкріплення поведінки, яка не відбулася, подарунками, обіцянками, компліментами не підкріплює цю поведінку. Якщо щось і підкріплюється, це поведінка, яка відбувається тепер: наприклад, випрошування підкріплення.

Розвивайте в собі ті риси, які хочете бачити у своїй дитині. Ви є головним прикладом для своїх дітей.

Що оточує вашу дитину: атмосфера любові та злагоди чи сімейні сварки? Нотації й лихослів’я чи розповіді про чесноти? Приклади доброти й відповідальності чи скандали з родичами, сусідами? У конфліктних родинах дитина постійно перебуває у стані тривоги, страху. У таких умовах у неї формуються дефекти характеру й морального розвитку. Це відбивається на її успішності, поведінці, ставленні до оточення, родичів. Якщо у неї немає досвіду, або вона не бачить прикладів позитивного спілкування та взаємин, у неї не сформуються доброта, повага до інших людей, а навпаки, прогресуватимуть агресивність, озлобленість, замкнутість, ненависть.

Надалі це неодмінно проявиться у численних проблемах і труднощах, конфліктах із людьми й законом.

Справжня дисципліна ґрунтується не на страху покарання, а на розумінні людиною наслідків своїх вчинків і на відповідальності за прийняття рішень.

Перш ніж покарати дитину, варто розібратися, чому дитина так вчинила. Приділіть їй більше уваги, поясніть усе, що не зрозуміло, причому доступною для неї мовою. Не забувайте, що діти часто копіюють модель поведінки батьків. І якщо дорослі розмовляють на підвищених тонах, лаються, то й діти поводитимуться так само.

Довіряйте своїй дитині, будьте уважні та заохочуйте розвиток її найкращих рис. Ростіть разом зі своєю дитиною й учіться разом із нею. Будьте щасливі!

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ (роздаються кожному)

Сім’я є головним, природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім’я відповідає за створення належних для цього умов.

1.Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2.Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета – виховати її для життя серед людей.

3.Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впевненою у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.

5.Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8.Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.

9.Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує. Не порівнюйте її із сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10.Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім’ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити».

5. Притча до роздуму.

Сім'я зі 100 осіб

Жила-була на світі одна дивна сім’я — у ній налічувалося аж 100 осіб! І заселяли вони ціле село! Звісно, ви можете сказати: ну то й що, хіба мало великих сімейств на світі.

Але справа в тому, що сім’я була особлива — мир і злагода панували в тій родині. Не було у них ні сварок, ні лайки, ні, боже збав, бійок і чвар.

І звістка про цю сім’ю дійшла до самого владики країни. Вирішив він перевірити, чи правду говорять люди. Прибув до села, і душа його зраділа: кругом чистота, краса, достаток і мир. Добре дітям, спокійно старим.

Здивувався владика: як жителі села домоглися такого ладу? Вирішив дізнатися. Прийшов до глави сімейства: розкажи, мовляв, що вам допомагає жити у злагоді. Той узяв аркуш паперу і почав щось писати. Писав довго — закінчивши один аркуш, починав писати на другому, третьому і так далі. Урешті-решт старий передав аркуші владиці. Той узяв папір і почав розбирати написане. І знову він здивувався. Три слова були написані на всіх аркушах: любов, прощення, терпіння. А в кінці сто разів любов, сто разів прощення, сто разів терпіння. Прочитав владика і запитав:

— І це все?

— Так, — відповів старий, — це і є основою життя будь-якої хорошої сім’ї, — і, подумавши додав:

— І світу теж.

♦ Інколи нам не вистачає терпіння для найближчих і найдорожчих людей. Але ж саме вони найбільше потребують нашої любові й турботи. Все залежить тільки від нас!

6.Рефлексія. Вправа «11 слів».

Мета: зворотній зв’язок та підбиття підсумків заняття.

Учасникам пропонується висловити свої думки щодо проведеного заняття за допомогою лише 11 слів.

Ті, чиї очікування не справдилися, можуть зняти листочки з дерева очікувань, пояснивши, що не сподобалося.