Мета: сприяти згуртованості групи, створенню комфортної, доброзичливої атмосфери; мотивувати батьків до партнерства; ознайомити з особливостями підліткового віку.

Хід заняття

1.Привітання.

Пропонується батькам по черзі привітатися таким чином: «Мене звати… Моя дитина любить…»

2.Вправа «Сімейний фотоальбом».

Батьки сидять парами за партами. Кожному з них пропонується взяти інтерв'ю у сусіда за такими питаннями:

-Прізвище та ім'я;

-Випадок із дитинства, який найбільше запам'ятався.

Після цього слід «сфотографувати» свого партнера (намалювати його портрет). Тривалість завдання – 6-7 хвилин. Створюється «сімейний фотоальбом» класу.

3.Лекція «Підліток – істота нестерпна».

Підліток – істота нестерпна. Причому не тільки для інших, але й для себе самого. У психології цей вік не дар­ма називають «кризовим». Криза означає, що щось старе має піти, а нове — з'явитись. І підліток переживає труднощі цих змін, аби виконати низку надважливих для всьо­го його подальшого життя психологічних завдань:

1.     Відокремитися від батьків. Стати до­рослим можна лише через виявлення влас­ної автономії. Автономний — означає здат­ний спиратися на себе, такий, що приймає власні рішення і відповідає за них.

2.     Усвідомити себе і свою стать. Зрозумі­ти, хто ти є, яка ти людина. Що ти можеш у цьому житті, а чого ні. Що вийде у тебе краще, ніж в інших, а що — гірше. У чому ти унікальний і неповторний. Який ти як майбутній чоловік або жінка. Що є чолові­чого і жіночого у кожному з нас.

3.     Відкрити для себе світ інших людей. Зрозуміти, які існують закони спілкуван­ня. Які правила взаємодії у дорослому світі. У чому секрети спілкування з чоловіками і жінками. Що робити з коханням і як бу­дувати стосунки.

Виконання цих завдань неможливе без:   

-заперечення всього, що пропонують дорослі — інакше не зрозумієш власних від­повідей, рішень, смислів;

-намагань вирішувати щось самому, навіть якщо дорослі вже підказали наймудріший із можливих виборів;

-пошуків себе і «влипання» у різноманітні історії, аби перевірити, наскільки ти сильний, здібний і стійкий;

-детального вивчення своєї зовнішності, розуміння того, що краса чи привабливіть значно збільшують шанси бути прийнятим і коханим;

-активних контактів із протилежною статтю, вивчення світу різноманітними способами.

- тісного спілкування з однолітками, розуміння, що ти не один, і в інших — ті ж проблеми.

Саме тому підлітки бувають надзвичайно повільними, чимало часу проводять перед дзер­калом, без упину спілкуються, майже завжди у них падає академічна успішність, вони різко змінюють свої звички і цінності, абсолютно не слухаються дорослих і поводяться винятко­во. І це не якась напасть, що раптом трапилася з дитиною, а це лише норма поведінки підлітка.

Мені здається, що дорослі значно кра­ще розуміти б своїх «кризових» дітей, якби знали, що виконання цих важливих психо­логічних завдань неминуче супроводжують сильні почуття. Перш за все:

1.    Агресія. Відділення неможливе без зло­сті. Любов — це злиття. Злість — відділення. Підліток не може виявляти любов до своїх батьків, навіть якщо любить їх. Він прирече­ний на весь спектр агресії: від тихого невдо­волення і ледь приховуваного роздратування до спалахів невмотивованого гніву і ша­лу. Він повернеться до любові, до батьків, але трохи пізніше. А поки що його завдан­ня — відділятися, і тому майже автоматична реакція на будь-яку пропозицію — протест.

2.    Страх. Підліток багато чого боїться: що його не прийме колектив (адже тоді йому майже нікуди буде піти), боїться не відпові­дати критеріям своєї компанії (інакше його також відторгнуть). Боїться, що його ніхто не помічатиме, й одночасно побоюється ува­ги. Що його любов відкинуть, але не мен­ше — що її приймуть і з цим доведеться щось робити. Боїться приниження і страждає від невизнання в ньому дорослого.

3.    Сором. Підліток часто соромиться сво­го тіла, до якого не встигає звикнути: так швидко воно міняється. Він соромиться про­явів своєї статі і нерідко приховує це кри­чущим цинізмом. Він так хоче бути гарним, адже це підвищує його шанси на прийняття іншою статтю, але часто (не без допомоги дорослих) бачить лише свої вади, що поси­лює його сором, муки і переживання.

4.    Тривога. Безтурботне і щасливе ди­тинство скінчилося. Починається доросле життя. Як воно складеться? Що мені суди­лося? Чи впораюся я? Непевність породжує тривогу. Підліток тривожиться значно біль­ше, ніж нам, дорослим, здається. Тільки не завжди вміє розпізнавати тривогу. Вона часто виливається в роздратування чи в пов­не замикання в собі:

Дорослішання – це страх, регресія на більш ранні стадії розвитку. І в цей період знову ж таки головною є мати. Дитина хоче посидіти на колінках, хоче, щоб їй почухали спинку, погладили, але боїться про це запитати – вона ж доросла. Але це їм потрібно – не бійтеся цього робити! а інакше – вулиця, неформальні групи.

4.Міні-тест «Чи готові батьки допомогти своїм дітям?»

Аби дізнатися, чи готові батьки зрозумі­ти, прийняти і допомогти своїй дитині, вони можуть поставити собі кілька запитань:

1. Я подарувала життя своїй дитині чи я подарувала життя своєї дитини собі?

2.     Я хочу, аби моя дитина (доросла ди­тина) стала відповідальною і самостійною, навіть якщо я тривожитимуся; або ж я хочу тільки спокою для себе, навіть якщо цим перетворю її на безвідповідальну і безпо­радну?

3.     Я справді поважаю свою дитину і вва­жаю, що вона здатна впоратися з усіма свої­ми проблемами; або ж я думаю, що вона настільки гірша, дурніша, слабша за мене у тому ж віці, що лише я могла і зараз можу долати проблеми — свої і чужі?

4.     Я готовий прийняти право своєї ди­тини на помилки і не осуджувати її, а ли­ше допомогти розібратися, якщо мене про це попросять; або ж я вимагаю від своєї ди­тини божественної досконалості, залишаючи право на помилки тільки за собою?

5.     Я хочу, аби моя дитина була щаслива, навіть якщо це не відповідає моїм уявленням про щастя; або ж я хочу, щоб її життя було підігнане під мій вигаданий образ того, якою вона має бути, навіть якщо вона при цьому страждатиме?

Якщо ви відповіли ствердно на першу половину кожного запитання, то, ймовірно, вам доведеться пережити чимало хвилю­вань і тривог, поки ваші діти «спинаються на ноги». Але ви зможете з повним правом сказати: «Я подарувала життя своїй дитині, і я подарувала дитину життю».

5.Рекомендації батькам.

Що допоможе батькам подолати цей кри­зовий період із мінімальними душевними втратами?

-Знання того, що криза неуникна, і ваше завдання — допомогти стати дорослим;

-розуміння того, що ваша дитина і далі любить і поважає вас, але не може виявити цього просто зараз, адже спочатку їй необ­хідно зруйнувати ваш батьківський автори­тет;

-усвідомлення того, що ваша дитина ви­росла, і ви вже не зможете її контролювати, як раніше, вирішувати за неї, час усе робити самому;

-прийняття того, що вона може здатися комусь поганою, негарною й неуспішною, але ваша підтримка і ненав'язливе співчуття можуть творити дива;

-віра в те, що криза мине.

6.Легенда для роздуму.

Легенда про метелика

Якось у коконі з'явилася невеличка щілина. Чоловік, який проходив повз лялечку, зупинився і почав дивитися, як крізь цю щілину намагається вилізти метелик.

Минуло чимало часу, метелик уже немов облишив усі свої спроби, а щі­линка все ще була такою малою! Здавалося, метелик зробив усе, і сил уже не лишилося. Тоді чоловік вирішив допомогти метелику: ножем розрізав кокон.

Метелик виповз. Але його тільце було надто слабким і немічним, крильця — недорозвинутими і ледь рухалися. Чоловік спостерігав, дума­ючи, що крила ось-ось розправляться, зміцніють, і метелик полетить. Але марно!

Решту життя метелик волік по землі своє слабке тільце, нерозправлені крила. Він так і не зміг злетіти. А все тому, що чоловік, прагнучи допомогти, не розумів того, що зусилля необхідне метелику, аби рідина з тіла перейшла у крила і той зміг полетіти.

Життя змушувало метелика так важко покидати свою стару оболонку, аби він міг далі рости і розвиватися. Інколи саме зусилля необхідне нам у житті. Якби ми могли жити, не стикаючись із труднощами, то були б «каліками». Ми не стали б такими сильними, як зараз. Ми ніколи не змогли б літати.

7.Рефлексія.

Батькам пропонується продовжити фразу: «Я бажаю дитині…» Бажання записуються на квітах, намальованих на дошці.